Каталог статей

Главная » Статьи » Публикации, статьи » публикации, статьи

Українське контрабасове мистецтво і моя "Школа гри на контрабасі".
                                                                                                                                           Г. Окань

     
Українське контрабасове мистецтво і моя "Школа гри на контрабасі"
.
                                          Контрабасист повинен бути Наймузичнішим виконавцем в оркестрі.
                                                                                                                                         Л. Бетховен

           Перші історичні відомості про контрабас відносяться до епохи Відродження. Сучасному контрабасу передувала велика басова віола да гамба, а потім і контрабасова.

       Поява низько регістрових струнно-смичкових інструментів, можливо, пов'язана зі створенням наприкінці XVI віку засобу basso сontinuo. Як тільки у музиці басовий голос став набувати самостійної мелодичної виразності і становиться опорою ансамблю, у композиторів з'явилась потреба підсилювати і поглиблювати його тембр. Це зумовило появу другого представника сімейства віол - контрабасової віоли.

          Усі джерела вказують на те, що вона була сконструйована наприкінці XVI віку. Одне із самих ранніх зображень цього інструменту зроблено прославленим венеціанським художником Паоло Веронезе (1528 - 1588). На його картині "Одруження у Кані" (1563) у центрі зображена група видатних художників Венеції, які грають на різних музичних інструментах. Тиціан, сидячи, грає на величезній контрабасовій віолі. Таким чином, очевидно, що появу інструмента слід віднести приблизно до середини XVI сторіччя.
  

         Контрабас сучасного типу з'явився у середині XVII віку. Ряд джерел указує, що вперше застосування контрабасу в оркестрі відбулося в Італії. Кількість контрабасів в оркестрі, на початку його застосування не перевищувала чотирьох (у сучасному від 10 до 12).

         Зусиллями багатьох скрипкових майстрів сучасний контрабас досяг значного поліпшення, але еволюція його ще не закінчилася і процес розвитку контрабаса ще не одержав остаточного завершення.

      На початку XIX сторіччя з'являється планомірне навчання грі на контрабасі, і клас цього інструменту відкривається у багатьох консерваторіях Європи. 

       Першими відкрили клас контрабасу консерваторії Мілану та Праги, відповідно, у 1808 та 1811 рр. В Англії викладання гри на контрабасі розпочалося в Лондонській королівській академії з 1823р., у Парижі з 1827р., у Варшаві з 1856р., у Петербурзі та Москві з 1860-х років, у Києві та Одесі у 1913р. Найбільш впливовими виявилися дві основні школи - італійська та чеська, різні за поставленням, конструкцією смичка, аплікатурою, а також, звичайно, інструментами.

       В Україні, зокрема, у містах Києві, Одесі та Харкові на початку XIX ст. з'явилася академічна контрабасова школа, привнесена з Чехії видатними музикантами. Це контрабасисти Ф.І.Воячек (1865-1934), О.Й. Шпергль (1878-1955), Е.Ф.Мислівечек.

      Ф.І.Воячек закінчив Празьку консерваторію у 1876р., працював в симфонічних оркестрах Чехії, Австрії та Німеччини. З 1883р. живе в Києві і працює концертмейстером групи контрабасів оперного театру, інших оркестрів, поєднуючи виконавчу діяльність з викладацькою в Київському музичному училищі, яке у 1913 р. було реорганізоване в консерваторію. Тут, на посаді першого професора класу контрабаса, він перебував до останніх своїх днів. Воячек виховав багато чудових виконавців, які працювали в Україні, Румунії, а деякі і в Америці.

    О.Й.Шпрегль закінчив Празьку консерваторію. В 1902 р., гастролюючи з австро-угорським симфонічним оркестром, приїздить до Петербургу, де і залишається працювати. У 1919 р. переїжджає до Києва, очолює групу контрабасів в театрі опери та балету ім. Шевченка. Веде клас контрабаса в музичному училищі та консерваторії. У 1949 році залишив викладацьку роботу в консерваторії і передав клас контрабаса прекрасному контрабасисту і викладачу, своєму внукові Б.В.Сойко, якому у грудні 2005р. виповнилось 83 роки. Він працює і зараз.

    Е.Ф.Мислівечек закінчив Празьку консерваторію у 1880 році. В 1895 році переїжджає в Україну. Працює у Харкові, Києві, а потім в Одесі в оперному театрі, з 1897 року - викладач по класу контрабаса в Одеському музичному училищі. У 1911 році уся сімчя переїхала до Москви, а потім на батьківщину - в Братиславу.

    Таким чином, Воячек, Шпрегль і Мислівечек привнесли в Україну давні і кращі традиції класичної чеської контрабасової школи і виховали багато українських контрабасистів.

    Розповідаючи про контрабасове мистецтво в Україні, слід згадати про людей, які це мистецтво створюють своєю невтомною щоденною працею.

      Великого музичного діяча, вихованця чеської контрабасової школи Соломона Шнеуровича Херсонського (1897-1992) (учня Е.Ф.Мислівечека), добре знають в багатьох оркестрах України та закордоном, як видатного контрабасиста - педагога.
    Починаючи з 30-х років минулого століття, Херсонський розпочав свою педагогічну діяльність в якості викладача класу контрабаса Одеської консерваторії. 1936 року Комітет у справах мистецтв України направляє Херсонського до Києва, де він почав викладати в консерваторії та очолив групу контрабасів у Державному симфонічному оркестрі України. Попрацювавши у Києві 28 років, Херсонський в 1954 році переїжджає до Мінська, де став працювати викладачем консерваторії, а також очолив групу контрабасів Білоруського оперного театру.

      Відомо, що він неодноразово - і в Києві, і в Мінську -виконував з оркестром "Фантазію на тему рококо" П.Чайковського. Доцент С.Ш. Херсонський збагатив школу та методику викладання гри на контрабасі. Багато приділяв уваги щодо збагачення та розширення репертуару. Він став ініціатором створення нових етюдів С.Ратнера, а також нового Концерту для контрабаса композитора А.Богатирьова. Учні Херсонського успішно займаються викладацькою діяльністю, продовжуючи традиції свого вчителя.

       Дуже важливо для мене сьогодні згадати Мироненка Юрія Меркурійовича (1914-1995), учня В.С. Приємського, який у свою чергу був учнем Ф.І.Воячка. Це мій вчитель по Одеській консерваторії. Простота і людяність, висока професійна майстерність і дисципліна творчої праці, доброта і повага до особистості учня, робили його близьким і зрозумілим кожному з нас. Мироненко пройшов бойовий шлях від Сталінграду до Праги, був нагороджений орденом Червоної зірки. Доцент Ю.М.Мироненко працював в консерваторії, в спеціальній музичній школі ім. професора П.Столярського, а також у симфонічному оркестрі Одеської обласної філармонії. Виховані ним 50 контрабасистів працюють у симфонічних та камерних оркестрах України та інших держав, ведуть класи контрабаса.

    Приємно згадувати людей, справжніх фахівців, які зробили свій внесок у розвиток контрабасового мистецтва в Україні.

      Грабовський Григорій Якович (1919-1976) дніпропетровчанин. У 1938 він закінчив Київське музичне училище, потім Новосибірську консерваторію, навчався у Московській консерваторії на диригентському факультеті. Працював артистом оркестру Київського оперного театру, пізніше у Харківському інституті мистецтв.

      Лучанко Олег Михайлович (1953р.) закінчив Львівську консерваторію ім. М.Лисенка (клас контрабаса О.Й.Щеглова). Старший викладач Львівської консерваторії, концертмейстер групи контрабасів оперної студії.

     Старіков Віктор Михайлович (1946) закінчив Луганське музичне училище (клас контрабаса Г.Г.Фененка, випускника Одеської консерваторії"), у 1971 році - Донецьку консерваторію ім. С.Прокоф'єва (клас П.Я.Давидова). Заслужений працівник культури України, доцент Донецької музичної академії ім. С.СПрокоф'єва, концертмейстер групи контрабасів Донецького Національного театру опери та балету ім. А.Солов'яненка.

    Чекалюк Володимир Васильович (1959р.) закінчив Одеську консерваторію (1982) ім. А.Нежданової (клас контрабаса доцента Ю.М.Мироненка). Працює концертмейстером групи контрабасів симфонічного оркестру Одеської обласної філармонії, Заслужений артист України, в.о. доцента Одеської консерваторії. У 1985р. виступив з сольним концертом, де вперше виконав Концерт для контрабаса з оркестром одеського композитора Г.Глазачов
а.

     Дуже важливий внесок зробив у розвиток українського контрабасового мистецтва музикант, педагог і поет Богдан Йосипович Столярчук, написавши книгу "Контрабасисти України". У цій книзі автор розповідає про контрабасистів, які зробили певний внесок у розвиток контрабасового мистецтва в Україні. Він розповідає про імена тих музикантів, що були першими викладачами і виконавцями в Україні і дотримувалися глибинних національних традицій у мистецтві гри на контрабасі, учні яких сьогодні продовжують ці традиції української контрабасової школи.
     Столярчук Б.Й. (1947) закінчив Рівненську музичну школу (клас скрипки В.С.Климчука), музичне училище (клас контрабаса О.М.Островського), у 1976 році - Київський інститут культури, у 1986р. - Одеську консерваторію ім. А.Нежданової (клас контрабаса доцента Ю.М.Мироненка), пройшов курс симфонічного диригування (клас доцента Базилевич В.П.). З 1978р. викладач по класу контрабаса і бас-гітари в Рівненській ДМШ №1 та інституті культури, веде ним же створений ансамбль камерної музики викладачів. Член спілки журналістів України, автор поетичних збірок, учбового посібника по класу контрабаса для ДМШ (1-2 класи), книжки нарисів про митців Рівненщини.

      Час від часу, співпрацюючи з газетою "Наше місто", я написав статтю про Юрія Івановича Сердюка. Стаття була надрукована 8-го червня 2001 року.
    Ю.І. Сердюк (1951) -заслужений діяч мистецтв Казахстану, диригент, контрабасист, видавець. Починав навчання у музичній школі у Ашгабаді, а потім у Дніпропетровській музичній школі № 2 (клас скрипки С. Лев, Б. Шайкевич), музичному училищі ім. М.Глінки (клас контрабаса І.С. Баженова), хорового диригування, та ще й факультативно - гітари. По закінченню навчання у Дніпропетровському музичному училищі ім. М.Глінки, Юрій Іванович іде до Саратова, де продовжує навчання в консерваторії ім. Л.В.Собінова по класу контрабаса професора В.К. Бездєльєва і там же навчається оперно-симфонічному диригуванню у доцента Вахтанга Жорданія. Пізніше стажувався у Москві під керівництвом відомого диригента Фуата Мансурова, по хоровому диригуванню закінчив Таджицький інститут мистецтв, де факультативно займався і композицією.

    Ще будучи студентом музичного училища, Сердюк почав свою творчу діяльність в якості артиста-контрабасиста симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії.

      Повернувшись у Дніпропетровськ, створив перший в СРСР приватний камерний оркестр і став його директором, художнім керівником і головним диригентом. Продовжуючи меценатські традиції, сприяючи підтримці музичного класичного мистецтва в Україні і, зокрема, у нашому місті, Сердюк перший в країні почав видавати нотну та книжкову літературу, таку необхідну музикантам і читачам.

     Кажучи про контрабасистів чоловіків, у загальному ряді поруч з нами, слід відзначити і жінок. "Жіноче" контрабасове мистецтво в Україні ще не досить вивчене і це завдання обовчязково виконають майбутні дослідники, можливо, чоловіки.

   Зайончковська - Савелюк Вікторія Станіславівна (1930), киянка. У 1946 році вступає на композиторське відділення музичного училища ім. Р.Глієра, згодом переводиться на струнно-смичкове відділення (клас контрабаса С.Ш.Херсонського), після 3-го курсу вступає до Київської консерваторії ім. П.Чайковського (клас контрабаса Б.В.Сойки). На той час вона була першою жінкою, яка закінчила консерваторію по класу контрабаса (1955р.). Після закінчення консерваторії працювала у театрах Києва. У 1960р. В.С.Зайончковська була запрошена на викладацьку роботу до Київської спеціальної музичної школи ім. М.Лисенка, де вела клас контрабаса 25 років. Серед її випускників 16 закінчили Київську консерваторію, 2-Московську, 7-Київське музичне училище. Декілька років вона очолювала секцію контрабаса при Київському міському відділі культури.

    Сьогодні естафету "жіночого" контрабасового мистецтва в Україні перейняла ще зовсім молода дівчина із Дніпродзержинська Матухна Юлія Сергіївна (1986р.), яка закінчила Дніпродзержинське музичне училище, де навчалася на двох відділах: фортепіано (клас І.А.Василеги) та струнно-смичковому (клас контрабаса Г.О.Оканя). Отримала два дипломи, по класу контрабаса з відзнакою. Блискуче виконала дипломні проекти як по фортепіано, так і з контрабасу. Зараз навчається у Дніпропетровській консерваторії ім. М.Глінки (клас контрабаса Г.О.Оканя).
     Продовжуючи тему "Контрабасове мистецтво в Україні", скажу і про свій внесок.

    Окань Г.О. (1947) - український контрабасист, композитор, педагог, соліст та камерний виконавець. Закінчив Полтавське музичне училище ім. М.Лисенка (клас віолончелі-контрабаса П.П.Півня), Одеську консерваторію ім. А.Нежданової (клас контрабаса доцента Ю.М.Мироненка, 1972). Підвищував кваліфікацію у педагогів Москви та Санкт-Петербургу. По закінченні навчання в Одеській консерваторії підготував дипломний проект і, зокрема, віолончельний концерт Р.Шумана. Цей концерт вважається вершиною світової віолончельної музики. Голова Державної екзаменаційної комісії, професор Київської консерваторії, учениця Д.Ф.Ойстраха Ольга Михайлівна Пархоменко, поставила мені найвищу оцінку за виконання цього славетного концерту. Я їй дуже вдячний за таку високу оцінку моєї праці. Пізніше, у середині 70-х років, ми знову зустрілися. Ольга Михайлівна приїжджала до Дніпропетровська з сольним концертом. Зараз вона працює в Гельсінській консерваторії (Фінляндія).

    У роки навчання в консерваторії працював в Одеському Академічному театрі опери та балету. В газеті "Советская культура" з'явилась об'ява про Всесоюзний конкурс у Дніпропетровський симфонічний оркестр. Я відважився прийняти у ньому участь, виконав програму, в тому числі свій улюблений Концерт Р.Шумана, і був зарахований артистом до Дніпропетровської обласної філармонії відповідальним другого пульту контрабасів, а згодом, другим концертмейстером, де і працював більш ніж чверть віку.

     З 1973 року займаюся викладацькою діяльністю. Мої учні сьогодні працюють у різних країнах світу: Бельгія, Німеччина, Чехія, Ізраїль, Канада, Америка та ін. Дніпропетровський оперний театр, філармонія, Органний зал - всюди працюють учні Г.О.Оканя. І я дуже щасливий, знаючи про це.
   
    Викладач Дніпродзержинського (1973), Дніпропетровського ім. М.Глінки (2004) музичних училищ, ліцею при Дніпродзержинському музичному училищі, ЦМШ Дніпропетровського музичного училища ім. М.Глінки, з 2005 викладач музичного факультету ХДМУ ім. І.Котляревського у м. Дніпропетровську, зараз - Дніпропетровської консерваторії ім. М.Глінки
.

     Займаюся учбово-методичною роботою, викладаю курс "Методика гри на контрабасі", автор першої української "Школи навчання грі на контрабасі"(2002р.) та багатьох перекладів творів класичних і сучасних композиторів. Назву декілька: Ф.Ліст "Друга угорська рапсодія", Н.Паганіні "Кантабіле", В.Монті "Чардаш", Л.Бетховен Соната, для віолончелі і фортепіано №2, Д.Шостакович Соната для віолончелі і фортепіано та інші.

     Правильний відбір та виховання творчо обдарованої молоді, пізнання закономірностей теорії та практики гри на контрабасі, індивідуальний підхід до кожного учня, розвиток його розумових, музичних та емоційних здібностей - усе це являє собою символ віри, переконання та основи моєї педагогічної діяльності. Я також є автором творів для контрабаса: Концерт Ре мажор для контрабаса і оркестру, соната для контрабаса і фортепіано, п'ять сюїт для контрабаса соло, варіації на теми з опер М.В.Лисенка "Наталка Полтавка", Дж.Мейєрбера "Гугеноти", Д.Шостаковича, п'єси, 50 етюдів для контрабаса §о1о у п'яти зошитах на усі види контрабасової техніки, щоденні вправи у співавторстві (Юліус Клєнгель 1859-1933, Лейпциг, професор консерваторії, композитор, віолончеліст) для лівої та правої рук контрабасиста і т. ін., автор програм для класів контрабасу музичних училищ та ліцеїв, автор програми по методиці навчання грі на контрабасі, автор статей, рецензій, огляду музично-виконавського мистецтва міста (газета "Наше місто" з 1998 р. м.Дніпропетровськ), член журі міських та обласних конкурсів виконавців на струнно-смичкових інструментах.

     Безумовно, дуже хотілося б назвати багато імен, які своєю творчою працею продовжують розвивати контрабасове мистецтво в Україні - викладачів ДМШ, училищ, консерваторій, академій та їх учнів, солістів, артистів оркестрів, але на жаль, зараз немає такої можливості.
Діяльність сучасних контрабасистів пов'язана з найважливішими областями музичної культури України: музичною наукою та публіцистикою, композиторською творчістю, музичною педагогікою, а головне - оркестровим та камерним виконавством, сучасною сольною грою на контрабасі.

     На сьогоднішній день ми маємо значні успіхи окремих контрабасистів, талант і майстерність, яскравий артистизм та віртуозне володіння інструментом яких відкрили нові і реальні можливості у контрабасовім виконавстві, незважаючи на зневажливий погляд на цей інструмент та його ще не до кінця вивчені можливості.

     Ентузіазм та творче піднесення більшості контрабасистів протягом багатьох років чергуються з застійними явищами у музичному мистецтві, затьмарившими людську духовність, що безпосередньо відображалось і в контрабасовім мистецтві. Але творча праця багатьох контрабасистів, переборюючи духовну кризу, значно покращила загальне становище в музичному житті оркестрових колективів.
Помітними стали і успіхи в учбовій підготовці музикантів-виконавців різних професій і, зокрема, контрабасистів. Групи контрабасів симфонічних та оперних оркестрів України поповнюються високо професійними фахівцями, вихованцями українських учбових закладів.

    Багато викладачів музичних училищ та консерваторій, володіючи душевною чуйністю, добротою, життєрадісністю та оптимізмом, фанатичною відданістю контрабасовому музичному мистецтву, змогли прищепити гарячу любов до свого інструменту своїм вихованцям, допомогли їм мудрою порадою у справі складного опанування мистецтвом гри на контрабасі.

    Необхідно виділити, що розвиток української контрабасової методики навчання грі на контрабасі до цього часу базується, головним чином на закордонній учбово-методичній літературі: школи навчання грі на контрабасі, етюди, вправи, виписки з оркестрової музичної літератури і т. ін. Це видання Росії, Польщі, Угорщини, Чехії, Німеччини, Франції, Італії та інших країн.

     Контрабас пройшов більш як 300-річний шлях розвитку і став одним з найпоширеніших інструментів європейської та світової музичної культури. Але до цього часу для нього в Україні відсутня національна учбово - методична та учбово-концертна музична література.
 
      З огляду на таке важке становище в цій галузі національної контрабасової музичної науки, в 2002р. я закінчив капітальну багаторічну методичну працю, першу українську "Школу навчання грі на контрабасі", на жаль ще не виданою за матеріальних обставин. Літературний текст "Школи" написаний двома мовами (українською та російською). Ця "Школа навчання грі на контрабасі" являє собою перший учбово-методичний посібник для починаючих (об'єм - 200 сторінок друку), в основі якої - методичні принципи класичних прийомів виконавства, напрацьованих на протязі багатьох століть європейським музичним мистецтвом та традиціями, властивими українській музичній культурі.

     Це перший підручник для учнів контрабасистів, в основі якого стоїть українська народна та професійна музика.

    У кожному із семи розділів "Школи" постають конкретні учбово-методичні та практичні завдання як відносно інструктивного, так і художньо-музичного матеріалу.

    Для того, щоб учень на початку навчання грі на контрабасі зумів опанувати раціональне поставлення рук та вірне положення інструменту, у першому розділі учбово-практичної частини "Школи" запропоновані вправи на відкритих струнах різними тривалостями та динамічними відтінками, на яких учень одночасно з виробленням звуку оволодіває і елементарними правилами поставлення правої руки, вивчаючи на відкритих струнах в подальшім матеріалі основні види штрихів. Необхідно дотримуватися розподілення довжини смичка та виконання підготовчих рухів під час переходу смичка з однієї струни на іншу. Після того, як права рука добре оволодіє елементарними вправами на відкритих струнах, додержуючись правил її поставлення, потрібно перейти до поставлення лівої руки на грифі контрабаса з одночасним вивченням місце розташування нот у першій позиції. Необхідно також слідкувати за тим, щоб з самого початку навчання пальці лівої руки виконували економні та раціональні рухи і знаходились якомога ближче побіля струни.

    У перший час навчання ліва рука та пальці дуже втомлюються, тому їм потрібно давати відпочинок і робити невеликі перерви, переводячи свою увагу у цей момент на праву руку, виконуючи вправу на відкритих струнах. Таким чином, учень зможе більш раціонально використати час, відведений для навчання у класі та вдома.

     Специфіка особливостей контрабаса визначає необхідність частої зміни позицій на великі відстані та класифікацію відповідних засобів в залежності від техніки їх виконання. Саме тому опанування гарною зміною позицій має велике практичне значення і учень-контрабасист повинен їх як слід опрацювати.

      У третьому розділі "Школи" автор запропонував вісім різних засобів здійснення змін позицій (у старих "Школах" чотири), вірний розвиток та якісне виконання яких обумовлено ясним слуховим уявленням звуку та інтервалу.

    Найбільший вплив в Україні справили основоположні методичні усталення чеської класичної контрабасової школи відносно системи побудови позицій, аплікатури, штрихів і т. ін.
  
   У процесі моїх експериментальних музично-теоретичних і практичних дослідів у системі позиційної будови контрабаса, поділення звукоряду та його вивчення, а також виходячи з свого багаторічного виконавського та учбово-педагогічного досвіду, автор цієї "Школи" прийшов до висновку про необхідність та доцільність зміни принципу побудови позицій, поділення звукоряду контрабаса... (до виходу "Школи" із друку не розголошую подробиці), зберігши при цьому у нижньому регістрі контрабаса їх традиційну назву.

   Розроблений мною метод вивчення грифу контрабаса цілком себе зарекомендував як позитивний досвід у методиці навчання та виховання контрабасистів-професіоналів високого рівня. Ствердженням цього може послугувати той достовірний факт, що випускники мого класу продовжили освіту у Російській ім. Гнесіних, Одеській ім. А.Нежданової, Донецькій ім. С.Прокоф'єва музичних академіях, а також у консерваторіях Москви, Санкт-Петербургу, Берліна, Праги та інших вищих учбових закладах.

    Ретельна розробка інструктивного матеріалу на кожну, окремо взяту позицію включає в собі також оркестрові виписки з української, російської та західноєвропейської музично-художньої літератури.

   Для розвитку навичок грі в ансамблі подані різноманітні п'єси для двох контрабасів, починаючи з півпозиції і до шостої позиці включно. Закінчується вивчення позицій нижнього регістру контрабаса п'єсами з акомпанементом фортепіано.    Четвертий розділ "Школи" завершує повне вивчення усього звукоряду контрабаса, а також включає в собі натуральні та штучні флажелети, приклади виконання трьохоктавних, у тому числі і хроматичних гам.    Послідуючі п'ятий, шостий та сьомий розділи "Школи" торкаються найважливіших питань методики навчання грі на контрабасі, а саме: роботи над звуком, більш складних видів штрихів, подвійних нот та акордів, вібрації, мелізматики, агогіки, динаміки та інше.    Як доповнення інструктивного матеріалу автор "Школи" рекомендує для вивчення 50 етюдів у п`яти зошитах для контрабаса соло на всі види техніки для контрабаса власного складення (надруковані у 2003 р.), а також щоденні вправи для лівої та правої рук контрабасиста (надруковані відповідно у 2001 та 2005 р.).   Завжди потрібно пам'ятати, що процес розвитку учня, виявлення його прихованих можливостей краще за все проходить при цілковитому творчому контакту між викладачем та учнем і тоді легко розкривається в атмосфері дружньої прихильності та взаємної захопленості серйозною та улюбленою справою.     Зміст нового учбово-методичного, практичного та музично-художнього матеріалу "Школи навчання грі на контрабасі" робить доцільним його використання в музичних закладах різного рівня.     Жодне мистецтво не сприяє тому глибокому об'єднанню різних племен і народів як музика, і в кожній справі потрібно добре знати історію її розвитку. Мистецтво контрабасового виконавства України все більше і ширше набирає сили. Наше мистецтво унікальне. Шлях розвитку музичної культури в Україні в великій мірі залежіть від найважливіших складових контрабасового мистецтва: сучасна сольна гра, оркестрове та камерне виконавство, музична педагогіка, композиторська творчість.    Кращі традиції контрабасової школи, добра професійна підготовка і висока технічна майстерність сучасних молодих виконавців - запорука успіху української та світової контрабасової музичної культури.
                                                        Література:
Г. Окань Школа навчання на контрабасі. -Дніпропетровськ, 2002.
Б. Столярчук Контрабасисти України. - Біографічний словник. -Рівне, 1992р.


Категория: публикации, статьи | Добавил: Alto (08.02.2009) | Автор: Г. Окань
Просмотров: 2860 | Рейтинг: 5.0/1 |
Скрипка Орган Церковное пение