Деякі проблеми звуковидобування на скрипці. - публикации, статьи <!--if(Публикации, статьи)-->- Публикации, статьи<!--endif--> - Каталог статей - Днепропетровская консерватория струнные инструменты

Каталог статей

Главная » Статьи » Публикации, статьи » публикации, статьи

Деякі проблеми звуковидобування на скрипці.
                                                                                                                                            І. Ларічева


                                                  Деякі проблеми зевуковидобування на скрипці.
        Самою привабливою якістю скрипки є її здатність до співучого і виразного звучання. За допомогою звуку музикант здатний передати всю палітру емоційних станів людської душі, тому що звук є основою процесу інтонування музики, перетворює її в повну думками, почуттями художню мову. І коли говорять про скрипаля: у нього скрипка співає, - от вища йому похвала. Тоді його не тільки слухають, але прагнуть чути, про що скрипка співає. Виходить, рука людини немов може "укласти голос" в інструментальну інтонацію[1, с.216].

       "Олюднення" інструменталізму - довготривала еволюція протягом кількох культурних стадій, але, очевидно, тільки в Європі в епоху пізнього Ренесансу в вокальному розквіті (стиль bel canto) і будівництві інтонаційно-виразних, "співаючих" струнних інструментів інструменталізм став повною мірою виразником емоційно-ідейного світу європейського людства. Але процес олюднення інструменталізму не можна розуміти прямолінійно як наслідування людському голосові; не наслідування, не імітація, а пошуки в інструментах виразності й емоційного тепла, властивих людському голосові, - от у чому сутність зазначеного процесу [1, с. 220-221].

         Музичне мистецтво будується на особливостях слухового сприйняття людини і звернене до нього. За своєю природою музичний звук відрізняється від звичайних звучань, що оточують людину, своїми особливими якостями, які склалися в процесі тривалої художньої практики. Він - основа мови музики, будівельний матеріал для втілення ідейно - естетичного змісту твору, його образної системи. Необхідно враховувати, що музичний звук як художнє явище відноситься не тільки до області акустики, фізіології слуху, але і до психології, естетики.

       Якщо поки відвернутися від звуків мови, то в іншому звук і слух несуть людині менш широку і багатобічну інформацію про світ, чим світло і зір. Є, однак, у співвідношенні звукових і зорових вражень і зовсім інша сторона. Звукові враження, взагалі, більш активні. У повсякденному житті вони сильніше впливають на нервову систему, більше дратують і стомлюють її, чим враження зорові. Нарешті, вони, на відміну від зорових вражень, неминуче асоціюються з якоюсь дією: щоб ліс шумів, вітер повинен привести його в рух, щоб жива істота була почута, вона повинна видати звук (а побаченим вона може бути й у стані повної пасивності). Звук служить, таким чином, свідченням, ознакою, "сигналом" (у широкому змісті) якоїсь події або процесу. Зі згаданим впливом звуків на нервову систему в значній мірі зв'язана і велика роль у музиці безумовно рефлекторного елемента [2.С.5-7].

      Інформація, що дається інструментальною музикою, хоч і безсловесна, але досить близька певній стороні саме мовної інформації. Адже жива мова має не тільки словесно означаючу сторону, але й інтонаційну. Музика, мелодія глибоко родинна цій стороні мови, багато в чому подібна з нею за своїми засобами і, таким чином, несе відповідну інтонаційну інформацію. Досить істотна й у мові, де подібного роду інформація супроводжує слова і їхні значенням, вона здобуває в музиці самостійний характер.

     До інтонаційної сфери живої мови відносяться, як відомо, всі засоби, що передають емоційний і смисловий зміст мови не через значення вимовних слів, а через самий характер проголошення -висоту тону і її зміну, динаміку, ритм і темп мови, її тембр. Змістовність і свідомість мовних інтонацій безсумнівні. Деякі закономірності зміни висоти тонів теж подібні в мові й у музиці. Так, витяг звуку більшої частоти коливань (тобто більш високого) вимагає більшого натягу голосових зв'язок, і це служить головною причиною того, що рух мелодії і мови до звуків більшої частоти сприймається звичайно як збудження, наростання напруги, сходження, подолання перешкоди, а протилежний рух, відповідно, як заспокоєння, спад, рух по інерції [2, с. 10-11].
       Не можна обійти і відповідність визначених тембрів і спектральних характеристик тембру емоційним станам і настроям людини. Так, яскраво вібрований і відкритий звук зв'язаний зі станом збудження, піднятого настрою; прозорий, спокійний - з умиротворенням; прикритий, мало вібрований - з міркуванням, прихованістю. Наш досвід містить глибокі психологічні зв'язки. Так, голос дитини -дуже дзвінкий, містить багаті високі обертони і форманти, він добре чується здалеку, тому що попадає на саму чуттєву зону слуху. Темброва зона баса збуджує мужні центри мозку, а тенори -почуттєві. Подібні відповідності лежать у глибині психофізіологічних механізмів. Ці характеристики обов'язково приходиться брати до уваги при виборі звучання як діючого виразного засобу.

      При роботі над фразуванням потрібно не забувати про фактор вірно функціонуючого подиху. З перших кроків у грі на скрипці педагог зобов'язаний стежити за збереженням у дитини правильного "дихального" циклу. Подолання цього недоліку тим більше важливо тому, що природність природного подиху мимоволі асоціюється в музиканта з живим, виразним "подихом" фрази, з таким же відчуттям "подиху" смичка. Прослуховуючи виконання, слухач на якомусь ступені внутрішньо не усвідомлено наспівує мелодію, входячи в єдиний ритм подиху з виконавцем. І якщо фразування буде не зв'язне, не логічне, погано артикульоване, можуть виникнути навіть негативні відчуття, тому що воно буде суперечити природним фізіологічним процесам організму.

       Кращі якості скрипкового звуку включають наступні його характеристики: рівність течії, плавність, співучість, багатство тембрової палітри, великий динамічний діапазон, відсутність зайвих призвуків.

      Для послідовного оволодіння культурою скрипкового звуку величезне значення має досконалість рухово - ігрового апарата учня. На якість скрипкового звуку великий вплив надає гармонійність ігрової пози скрипаля, розташування обох рук та інструмента. Перший крок в організації роботи над постановкою скрипаля складається у формуванні навички правильної опори корпуса на обидві трохи розставлені ноги. Потрібно не тільки виховувати уміння рівномірне розподіляти вагу корпуса між лівою і правою ногою, але і спеціально учити переносу його ваги з однієї ноги на іншу [4, с.22].

        Для якісного звуковидобування на скрипці необхідне відчуття "стійкості" інструмента, що повинно бути забезпечено правильним відчуттям його точок опори. У ході роботи над постановкою виховується свідоме відношення до вільно-опорного утримання скрипки.

         Принцип витягу смичком звуку зі струни заснований на механізмі використання пружних сил самої струни і смичка, зчеплення з нею лусочок волоса, коливання і наступного нового зчеплення. Контакт смичка зі струною здійснюється як шляхом використання "ваги" правої руки, так і притисненням смичка до струни натиском вказівного пальця на тростину. Перша задача звуковидобування полягає в тім, щоб, з одного боку, збудити смичком, максимальні коливання струни, а з іншого, не "задавити" її, дати їй можливість вільно коливатися, підтримувати ці коливання проведенням смичка по струні.

       Тиск смичка на струну повинен здійснюватися шляхом сполучення "ваги" руки і деякого притиснення його до струни вказівним пальцем, що найбільш застосовано при постановці, коли передпліччя ніби "підвішене" на плечі. "Вага" руки регулюється відчуттям, з одного боку, віддачі струни, з іншого - ступенем "занурення" смичка в струну.

       Одним з основних факторів звуковидобування є розташування місця проведення смичка по струні. При грі виникає визначене протиріччя між тиском смичка на струну і відштовхуючою силою струни через її коливання. Але, якщо проаналізувати ситуацію, то можна побачити, що при коливанні струни виникають деякі місця, у яких струна не коливається взагалі - це флажолетні точки. Ведення смичка по такому місці, що знаходиться саме між підставкою і грифом (третій октавний флажолет), дозволяє уникнути цього протиріччя. Смичок у такому випадку добре "сидить" на струні. Дослідним шляхом встановлено, що чим більша маса струни, тим далі від підставки розташована точка, в якій тембр інструмента не спотворюється, при максимальному значенні сили притиску. Так, на скрипці практично на всіх чотирьох струнах можливе звоковидобування біля самої підставки, якщо дотримуватись правильного співвідношення ступеня притискного зусилля із швидкістю проведення смичка по струні. На альті це можливе лише на трьох верхніх струнах, та й то на відстані 2-3 мм від підставки. Струна ДО, як правило, дає спотворення тембру, якщо притискання наближається до підставки на 5-7 мм. Аналогічне становище (при загальній дещо більшій віддаленості від підставки) спостерігається під час гри на віолончелі. На контрабасі під час проведення смичка в безпосередній близькості від підставки жодна струна не дає звука без спотворення нормального тембру інструмента.

       Таким чином, при зміні фізичних характеристик струни (довжини, діаметра, сили натягу та ін.) змінюються і співвідношення між трьома основними факторами звуковидобування - швидкістю ведення смичка, ступенем притискного зусилля та місцем прикладання смичка до струни [З, с.13].

       У цій точці виходить дуже "носке", могутнє і глибоке звучання, тому що тут збуджуються, насамперед, низькі обертони -октавні і квінтові. При укороченні струни пальцем ця точка переміщається в напрямку до підставки. Якщо переміщати смичок від цієї основної, базової для звуковидобування точки ближче до підставки, то виходить більш терпке, інтенсивно пофарбоване за тембром звучання, тому що при цьому починають виявлятися все більш високі обертони. Тембр здобуває відкритий, дзвінкий характер.

     Пересування ж смичка від базової крапки до грифа приводить до того, що обертони вуалюються, тембр стає прикритим, більш "темним". Усе це дає в руки скрипалеві прекрасну можливість змінювати за бажанням тембр звучання фрази.

       Динамічна сторона звучання залежить від того, наскільки інтенсивно струна збуджується смичком і змушує коливатися деки скрипки. У теж час необхідно враховувати, що голосність звучання визначається слухачем в основному по самому початку звуку, його атаці. Атаку звуку А.Ямпольский називав "життєвим нервом, без якого гра скрипаля в'яла і безжиттєва", а Л.Коган -"основною зброєю скрипаля", тому що від атаки звуку у величезному ступені залежать енергія, масштабність звучання інструмента. Атака звуку має дві складові взаємодії смичка зі струною: та або інша інтенсивність початку звуку і наступний характер проведення смичка.

     Звичайно перший елемент, "укол", забирає мінімальний час. Чим воно коротше, чим інтенсивніше рух на самому початку, тим звукові може бути додані велика енергія і масштаб, тим більше сріблисте і "нноске" звучання можна витягти з інструмента. Від другого елемента - самого способу і часу проведення смичка по струні після атаки звуку - залежить характер звучання, його багато тембрових характеристик. Якщо "відпускання" смичка здійснюється швидко, виникають динамічні, акцентовані штрихи. Якщо після атаки звук майже не відпускається, виникає могутнє, патетичне detache. Якщо атака звуку незначна, то вся інтенсивність звуковидобування зосереджена в подальшому проведенні смичка, що може породжувати м'яке, співуче звучання.

    Вібраційний імпульс повинен збігатися з атакою звуку і повертатися в звичайний вібраційний рух синхронно з відпусканням звуку смичком. Варто уважно стежити, щоб початковий вібраційний рух пальця був спрямований нагору, а не вниз, тоді звук здобуває більш сріблистий характер. Розбіжність акценту і вібрато приводить до невиразного звучання, звуковим "міхурам".

     Одним з важливих елементів звуковидобування є зміна смичка. У багатьох виконавців помітні такі недоліки в зміні смичка як "просмикування" смичка, недослуховування останніх нот на lеgatо, невірний розподіл смичка.

      Так, при зміні смичка на штриху 1еgatо, потрібно приділити особливу увагу тому, щоб на останню ноту виділялася необхідна кількість смичка, швидкість смичка при цьому залишалося б незмінною. Думкою треба дослухувати ноту і зв'язувати її з наступною. Таким чином, ми можемо забезпечити собі непомітну, плавну зміну смичка.

    Дуже важлива проблема філіровки звуку, тобто оволодіння прийомами художнього завершення звуку. Філіровка необхідна не тільки при закінченні фрази, мотиву, пасажу, але і при будь-якому членуванні музики (пауза, цезура, "подих"), особливо при речитативному, імпровізаційному характері виразної музичної мови. Часто приходиться спостерігати твердий обрив пасажу на великій динаміці, не зв'язаний з музичною задачею.

        Основою співучості звуку є вироблення повного, протяжного звучання скрипки, рівного й однорідного по тембру і динаміці. Але при цьому проблема довжини звучання не може бути відділена від багатого, по-різному темброво пофарбованого звуку, що добувається.

      У поняття довжини звучання входять кілька характеристик: плавність ведення смичка, досягнення гарної керованості смичком на всій його довжині, вироблення відчуттів того, що точка додання сил правої руки - струна, а не смичок. Необхідно відчувати "життя" струни, її коливання й опір.

        Вправи в "витриманому" звуці, бажано грати не на відкритій струні, а вибрати з художньої літератури який-небудь витриманий звук, підійти до нього, уловивши його зміст, характер.
 
       Динаміка звукового втілення задуму виконавця найважливіший засіб виразності. Довга гра в одному нюансі може швидко розхолодити слухача, привести до зниження його уваги. Навпаки, яскрава, динамічна гра з досить широкою динамічною градацією звуку здатна потягнути слухача, підвищити його включення в музику. Багаті градації звучання допомагають виконавцеві організувати об'ємний звуковий простір, опукло втілити образи твору, його драматургію. Більш інтенсивне темброво пофарбоване звучання робить і більш сильний динамічний вплив. Звук при цьому яскравіше чутний, більш "розбірливий". Отже, сам динамічний рельєф твору не можна розглядати окремо від тембрової динаміки.

      Особливою якістю звуку є його так називана "носкість" - чутність звуку скрипки у віддалених частинах залу крізь акомпанемент.

        "Носкість" у значній мірі залежить від декількох факторів. Перший має чисто акустичну природу і полягає в тім, що основна енергія звуку перерозподіляється з нижніх частот на більш високі, до яких набагато більш чутливе вухо людини. Ці частоти лежать в області 2500-3000 коливань у секунду. У скрипаля, при вірному звуковидобуванні, можливо і необхідне посилення формантного складу звучання, дзвінкості, що приводить до появи такої артистичної його якості, як сріблястість.

         Другий фактор, що дозволяє чути скрипаля в самих віддалених куточках залу, зв'язаний не тільки зі спектральним фарбуванням звуку, скільки із самим його "проголошенням", агогікою, акцентуванням, такою його характеристикою, як "змістовність". Якщо кожен зіграний звук осмислений, звернений до здатності слухача розшифрувати його звучання, уловити в ньому структури, зв'язані з декламаційною мовою, то такий звук навіть при набагато меншій динаміці буде завжди сприйнятий і почутий, тому що наші психічні структури чуттєві до них. Ще один фактор - зоровий. Від поводження скрипаля на естраді під час гри деякою мірою залежить сприйняття, приміром, динаміки звуку. Більш різкий замах смичка, невеликий рух тіла розшифровуються як підготовка до добування досить інтенсивного звучання, за аналогією з таким же звучанням, відтвореним при подібних рухах раніше.

Література:
        Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. - Кн. 1, 2. - Изд. 2-е. -Л, 1971.-с.216, 220-221.
        Мазель Л. О природе и средствах музыки. - М., 1983. - с. 5-7, 10-11.
        Палшков Б. Особливості звуковидобування та інтонування на альті. - К: Музична Україна,           1982. - с.13.
        Струве Б. Культура звука скрипача. - Л.: Музыка, 1985. - с. 22.


Категория: публикации, статьи | Добавил: Alto (08.02.2009) | Автор: І. Ларічева
Просмотров: 2904 | Рейтинг: 4.6/5 |
Скрипка Орган Церковное пение